У Білогородці встановлено пам’ятний знак на честь подій, описаних у літописі про «білгородський кисіль». Там розташований колодязь, біля якого стоїть знак із написом, що це саме той літописний колодязь. Однак, насправді, це не літописний колодязь.
У літописі зазначено, що місто перебувало в облозі печенігами, які намагалися змусити його мешканців здатися через голод. В умовах блокади відбулося народне віче, на якому ухвалили рішення використати останні запаси пшениці, вівса й меду для створення бовтанки, з якої готують кисіль. У літописі йдеться, що всередині міста викопали дві великі ями, в які встановили діжки. Ввійти в місто було неможливо, і саме тому до міста запросили представників печенізького війська, де їм приготували страву з вмісту цих діжок.
Печеніги, побачивши, що місто має достатньо запасів їжі навіть у стані облоги, вирішили відступити, не маючи сенсу продовжувати свої безрезультатні дії. Детальніше про перше віче на Русі і літописний кисіль можна прочитати тут

Колодязь, біля якого зараз стоять пам’ятні знаки, розташований за межами давнього міста, біля його підніжжя, на стародавній дорозі. Сьогодні ця дорога не проглядається, оскільки на ній було викопано штучний ставок, а зверху її перегороджено приватним парканом. Проте дорога існує — вона заросла деревами й кущами, мешканці кидають купами сміття. Якщо обійти ставок ближче до урвистої стіни яру, то можна вийти прямо на цю дорогу. Це та сама літописна, головна давня дорога Білгорода. Внизу розташовувався розвідний міст, а зверху — міська брама. Саме цей шлях був одним із головних торгових маршрутів, що пов’язував Київ із європейськими містами та формував основу для розвитку середньовічної економіки регіону.

Отже, колодязь, біля якого встановлено пам’ятний знак, знаходиться внизу на стародавній дорозі, і в ньому є вода, що свідчить про близькість ґрунтових вод і неможливість викопати сухі ями, щоб опустити в них діжки. Це ще раз підтверджує, що він не є літописним колодязем. Проте, можливо, цей колодязь значно давніший за події, описані в літописі, оскільки він знаходиться на стародавньому шляху. Ймовірно, він існував тут віддавна, адже його розташування дуже зручне: подорожні, які йшли до міста чи спускалися до мосту, могли напитися води або набрати її в дорогу. Цей колодязь потрібно зберегти, змінити його назву та впорядкувати територію навколо.

Літописні колодязі, найімовірніше, розташовувалися на посаді, де проживав простий люд і було достатньо місця, щоб зібралися всі жителі міста. Посад у давньоруських містах виконував важливу функцію: тут жили звичайні мешканці міста, знаходилися промислові, виробничі майстерні, проходили торгові угоди та народні віча. На плані архітектурно-паркового комплексу ця ділянка має номер 2.4.

Чому наразі пам’ятний знак встановили саме біля цього колодязя за межами старого міста Білгород — невідомо. Проте історія Білгорода заслуговує на точність і повагу. Виправлення таких неточностей дозволить краще зрозуміти справжнє минуле міста та зберегти його історичну достовірність для майбутніх поколінь.

Автор статті Сміцькой Дмитро